Історична довідка

Історія ​села Межиріч Лебединського району

=============================================================================================================

1. Межиріч – село. Розташоване в північній частині Лебединського району за 40 км на південь від міста Суми і на 15 км від залізничної станції Лебединська.
2. Географічне розташування- за 70 км. від обласного центру м. Сум, та 18 км. від районного центру м. Лебедин.
3. В селі знаходиться центр сільради, до складу якої входить і село Гостро бури. Село Гостробури не жилий населений пункт.
4. Площа с. Межиріч 774,5
5. Населення 1320 чол.
6. Кількість дворів – 1062
7. –
8. День села - 14 жовтня
9. Межиріч належить до найстаріших поселень Слобідської України. Село назване так тому, що лежить в між водяному клині рік Псел і Олешня.

Місцевість горбиста. Околиці села порізані балками і вкриті лісом, злились в єдино з зеленню садів, огородів та природних лук заплав Псла і Олешні створюють надзвичайно мальовничий краєвид. Саме ця непідроблена яскравість барв живописної місцевості підніжжя південно –західних відрогів Середньо – Руської височини навіювала багатьох природо –дослідників порівнювати такий краєвид з Кавказом, Швейцарією.

Село Межиріч засноване на місці стародавнього Городецького городища в 1642 році українськими козаками – вихідцями з Правобережжя України.

За народними переказами першими вважається Онуфрій Супрун, його два сини і брат, за походженням з Волині.

Прибувши на нове «дике» , незнайоме місце, козаки рубали ліс, орали поле, будували житла… Їх руками була збудована дерево –земляна фортеця. І все це на прикордонні, а тому і доводилось тримати в одній руці меч, а в другій рало.

9.__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

11. Проведено розпаювання земель

1. Лебединська районна інспектура державної статистики. Матеріали одноразового обліку населення, книги, сільська звітність, Д/С.
2. Журнал Міністерства внутрішніх справ.
3. Природа і населення Слобідської України. Харківська губернія.
4. Г.Н.Логвин. На Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки.

Основним заняттям населення було землеробство : сіяли жито, яру пшеницю, гречку, просо, ячмінь, овес, горох, коноплі, льон, мак.

В заплавах рік вирощували буряки, капусту, моркву, петрушку, цибулю, часник, огірки, редьку, гарбузи, кукурудзу.

З кінця XVІІІ століття почали культивувати картоплю .Важливе місце займали селітровий і гончарний промисли.

В військово – адміністративному відношенні поселення – сторожевий пост на чолі якого стояв отаман, підпорядковувалось Бєлгородському воєводі. З формуванням в 1653 році Сумського Слобідського полку, Межиріч став сотенним містом. Першим сотником був І.Ю.Штепа.

В 1732 році у сотні налічувалось 702 двори і 2663 мешканці чоловічої статі, в тому числі 26 старійшин , 491 козак 1744 козацьких помічників, 335 робітних і підданих людей і 65 духовних осіб.

Стан робітних і підданих людей в основному складався за рахунок козаків, які розорилися, тобто втратили тягло а потім і землю. Робітні люди були наймитами і працювали на селітрових, соляних та інших промислах, які організовували заможні козаки або духовенство. Становище підданих нічим майже не відрізнялося від становища кріпаків. Підданих мали : сотник О.Марков і протоірей Я.Шнянівський по 17 осіб чоловічої статі.

Козацтво по своєму складу було неоднорідним. Серед нього існували глибокі класові протиріччя, які довгий час згладжувалися посиленим одурманюючим впливом церкви на обездоленій, страждаючій маси козаків під помічників та підсусідків.

Духовенство діяло спільно з козацькою старшиною і між ними завжди існувала взаємна виручка і підтримка. Уже в 1729 році було 9 церкв дерев'яна Преображенська церква і Кам’яний Успенський собор належать до першокласних пам'яток Української архітектури. При семи церквах існували трикласні школи і в них навчалися діти козацької старшини і духовенства .

1. Д.И. Багалей . Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии в ХVІІ – ХVІІІ ст. Т.П.Выпуск 1 –й , К. 1890, стр. 266.

2. Филарет . Историко – статист. Описание Харьковской епархии. Отд ІІІ, М. 1857 , стр. 504- 505, стр.502 – 503.

3. Г.Н.Логвин. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. Київ, 1983 ст. 418.

4. Журнал Министерства внутренних дел , 1854, январь , отд.V, смесь, стр.14

В житті поселенців Межиріча важливого значення набирає торгівля. Двічі на тиждень проводилися базари, а тричі на рік влаштовувались ярмарки – в травні, червні, жовтні. На ярмарки приїздили купці міст Суми, Лебедина, Рильська, Путивля та багато населених пунктів Гадяцького і Лубенського полків і вели торгівлю виробами з металу, рогатою худобою, хлібом. Межиріцькі міщани і чумаки збували товари місцевого виробництва (металеві поковки, сира шкура , чоботи, полотно, гончарні вироби та інші), а також сіль , рибу привезену з Дону і Волги.

З цими ж товарами вони виїздили на ярмарки у Ворожбу, Суджу, Лебедин, Суми, Білопілля та інші населені пункти.

З 1732 року Межиріч став повітовим містом. В повіт входили села Боброве, Вільшана, Голубінка, Деркачівка, Камяне, Курган, Луциківка, Миколаївка, Недригайлів, Пристайлів, Штепівка.

Життя військового періоду в історії села журливе і радісне, хвилююче і захоплююче. В 40 -50 роках XVІІ століття Межиріцькі козаки несли тяжку сторожеву службу на передових оборонних пунктах – курганах, розкиданих в степу і самовіддано стримували татар на ввірених рубежах Південної України і Росії.

1. Д.И. Багалей . Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии . Вып.1 –й , К. 1890. стр. 406 -407
2. Д.И. Багалей (там же) стр. 405 -408
3. Филарет . Историко – статист. Описание Харьковской епархии. Отд ІІІ, М. 1857 , стр. 49
4. Филарет ( там же) стр. 504.
5. Журнал Министерства внутренних дел , 1854, январь , отд.V, смесь, стр.9
6. А.З.Мылаевский. Крепости и гарнизоны Южной Росси в 1718 году. СПб, 1897, стр.59 -60

Козаки приймали участь в багатьох битвах , здійснювали сміливі розвідувальні пошуки. В період бойових дій із шведами на Україні сотня в складі Сумського полку приймала участь в прикритті флангів регулярних військ і окремі козаки вели розвідку в глибоких тилах ворога.

Межиріцькі козаки Іван Дадосі і Левко Кошман, в листопаді 1708 року доставили в Лебедин, де тоді перебувала ставка Петра І , розвідані ними дані про становище у військах Карла XІІ в Ромнах та про справи мазепинців в Гадячі.

В 60 –роках XVІІІ століття кордони Росії вийшли за межі Слобожанщини. За маніфестом Катерини ІІ від 23 липня 1765 року військово – адміністративний лад було ліквідовано. Межиріч було перетворено в комісарське місто. Останнього сотника Шелехівського Сумська провінціальна канцелярія призначила комісаром.

Козаки були перетворені у військових обивателів і обкладені подушним податком в розмірі 60 коп. з ревізької душі. Старшина одержала право дворянства. Соціально –економічні зміни цих років поглибили класові суперечності.

В березні 1766 року під час виборів довіреної особи від комісарства до Сумських провінціальних зборів обивателі заявили протест проти урядових нововведень : вимагали ліквідації подушного податку з дітей до 7 років, відновлення права на винокуріння та дозволу на ввіз в Сумську провінцію кримської солі, відновлення козацької служби.

В період комісарського правління на військових обивателів лягли тяжкі повинності. Щорічно з них набирались команди для проведення ремонту мостів і гусарських конюшень в Сумах, перевезення лісоматеріалу до місць будівництва фортець, на будівництво самих фортець в Олександрії , Азові, Таганрозі, Кременчугу та інших місцях.

Трагічними були проводи на виконання таких нарядів. Не всім судилося повертатися до рідних осель із відрядження в 1728 – 1771 роках 60 чоловік повернулося 24 а 22 померли від хвороб та інших причин, 14 невідомо де поділись.

Із військових обивателів проводився набір рекрутів в гусарські полки , при чому всі витрати на їх утримання до прибуття до місць постою лягали по круговій поруці на них.

З 1774 року змінити місце проживання мешканці міста не могли без дозволу комісарського правління .

Ті з військових обивателів, хто ухилявся від військових розпоряджень комісарів піддавалися різноманітним тілесним покаранням : різками, батогами, палками, навіть лишалися життя через повішення.

Незважаючи на всі перепони пов’язані з круговою порукою ремісники і обивателі переходили в Азовські цехові і астраханські поселенці, хто за дозволом місцевої влади а хто здійснював втечу. Серед слобожан які приймали участь в селянській війні під керівництвом О.Пугачова були межирічани.

В 1775 році саратовська воєводська канцелярія виселила до Харкова учасників повстання С.Під"ясного та С.Федорова.

1. Сапу кін П.Полії Рсійсько шведської війни 1708 – 1709 років на території Сумщини, Суми, стор. 21. 28.
2. Багіній Д.І. Історія Слобідської України. Х, 1918, стор.106
3. Багалій Д.І. Очерки из Руссой истории. Том 2. монографии и статьи по истории Слободской Украины. Х, 1913, стр.110-113.
4. Зборник Харьковского Историко – филологического общества, том.13 труды Харьковского предварительного комитета по устройству ХІІ археологического сьезда. Том 2 ч.1 и 2, Х, 1902, стр327,329,332,333.
5. Слюсарський А.Г.Соцыально –економическое развитие Слобожанщины. Х.,1964, стр.436.

Ремісники утворили цехи : ткацький , кравецький, чоботарський, ковальський гончарний. В 9 цехах було об’єднано понад 400 ремісників . Незважаючи на те, що в Межирічі вміли виготовляти цеглу і навіть кахель все ж населення по традиції вело будівництво тільки з дерев. В 1773 році в місті нараховувалося 743 двори і населення 7269 чоловік. За соціальним становищем склад мешканців був такий : 6350 козацьких обивателів, 507 підданих Черкас, 105 монастирських людей, 40 бувших козацьких старійшин, 154 духовних особи і 53 військово –службовців і цивільних чинів.

В 1797 році Межиріч перетворено в державну слободу. Бувша старшина при підтримці уряду , як і раніше діючі підступно і зухвало , шляхом захватів, а також купівлі розширює землеволодіння за рахунок колишнього козацького фонду. Це привело до зменшення середнього розміру подушного землеволодіння селян. Якщо до цього додати , що обробіток землі за відсутністю умов для його поліпшення , проводився по звичаю предків – без удобрення і примітивними знаряддями праці, то стає зрозуміло, чому бідували так селяни.

Урожаї були низькі. Це було щастям, якщо збирали стільки, скільки висівали зерна на десятину.

Для розвитку тваринництва умови були не сприятливі. Прилеглі до Межиріча луки надзвичайно зволожені і на них росли болотні, кислі трави, мохи, лишайники. Кращі угіддя лук – острівні – належали поміщикам і духовенству.

1. Труды Харьковского предварительного комитета по устройству ХІІ археологического сьезда. Том 2 322 ч.1, Х. 1902.
2. Зборник Харьковского Историко – филологического общества, том.2 Х., 1690. СТР.262 -264.
3. Д.И. Багалей . Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии в ХVІ – XVІІ ст.Т. 2 Вып.1 –й , Х. 1890. стр. 228
4. Журнал Министерства внутренних дел , 1854, январь , отд.V, смесь, стр.12

Рогата худоба , коні , вівці і свині утримувались в хлівах, побудованих при хатах. Заможні, багаті обивателі і поміщики мали спеціально тваринницькі двори на хуторах. Таких хуторів біля Межиріча було 23.

По традиції населення займалось садівництвом, але користі для піднесення добробуту від нього не було. Сушились фрукти лише для особистого споживання, а свіжі в невеликій кількості продавались заїжджим купцям.

В 90 –роках XVІІІ століття були вирощені за ініціативою уряду тутові сади. Передбачалось, що обивателі будуть розводити шовкопрядів і заготовлену шовкову пряжу здавати в казну в рахунок сплати державних податків. Але через те, що селяни були обтяжені багатьма повинностями , а сприяння з боку уряду цій важливій справі не було, тутові сади запустіли.

Огороди селяни використовували для культивування овочів і тютюну . Овочі вирощувались тільки для особистого споживання. Тютюнництво з часу заснування Межиріча складало один з головних промислів і стійко утримувалось до 1929 року.

Великим тягарем на військових обивателів крім оброку лягало утримання солдат дислокованих в різні періоди XVІІІ століття в Межирічі ескадрону Сумського та Брянського піхотних полків. Солдатів було розквартировано по селянських хатах. Кожний із них утримувався коштом 50 дворів.

Нелегким було і життя військових постояльців. Вони потерпали від військової муштри і хвороб.

Населення страждало від спустошливих стихійних лих. До середини XІX століття пересічено на кожні 12 -14 років припадав один неврожайний рік. Голод, злидні переслідували селян. Частими були епідемії різних хвороб. Страхітливими були в слободі 1630 і 1848 роки. Так в 1830 році від холери померло до 100 чоловік. 1848 рік через велику посуху був голодним. Селяни споживали жолуді, кору дерев, коріння, тощо. Від холери в цьому році померло 226 чоловік.

1. Д.И. Багалей . Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии в ХVІ – XVІІ ст.Т. 2 Вып.1 –й , Х. 1890. стр. 262
2. Семенов Н. Географический статистический словарь Российской империи том.3 СПб 1836 стр. 203
3. Журнал Министерства внутренних дел , 1854, январь , отд.V, смесь, стр.12
4. Журнал Министерства внутренних дел , 1854, январь , отд.V, смесь, стр.12-14
5. Зборник Харьковского Историко – филологического общества, том.13-й
6. Труды Харьковского предварительного комитета по устройству ХІІ археологического сьезда. Том 2 322 ч.1, Х. 1902. стр. 330-331

Поширення основ «Положення 19 лютого на державний селян» -в 1866 році не внесло корінних змін в життя Слободи .

Землі були закріплені, але не у власність, а в безстрокове користування за платежі за сільськими громадами. На ревізьку душу припадало по 1,6 десятин земля , а на дві по 4,8 десятин. В селі до ста дворів були зовсім безземельними .

Проникнення капіталістичних відносин на село прискорює процес розшарування селянства. Значно розширюється куркульський прошарок. З

90 –років ХІХ ст. куркульські двори скуповують землі дрібно помісних дворян, які розорялися : Сіробаб, Шапошнікових, Бобрицьких, Кириленкових, Донцових та інших.

А.П.Лисенко відкриває цегельний завод, на якому працює 15 робітників. Шумило вводить в дію паровий млин і працює на ньому 3 робітники. Ринкового значення набирає гончарне виробництво. До 110 гончарів виробляли простий посуд, який розходився по всьому повіту.

Наявність кустарних виробів сприяє розширенню прошарку селян, які втягуються в торгівлю. В 90 роках крім існуючих до цього щонедільних двох великих базарів і трьох дводенних ярмарок відкривається четверта, також дводенна ярмарка.

1. Сумський облдержавхів т. Р. -2362, стр. 5.

2. Межиріцький краєзнавчий музей . Вводный лист от 15 апреля 1890 г.

Выписки из актовых книг на недвижимое имущество за 1894, 1903 г.г.

3. Харьковский календарь на 1914 г. Год 42 –й. Издание Харьковского губ. Статистического комитета, стр.48,51.

4. Харьковский сборник. Литературно – научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1898 год. вып. 2. Часть І,Х, 1688. стр.255

5. Отчет агрономов Лебединской землеустроительной комиссии . стор. 3 -9.

Розшарування селянства, посилення експлуатації з боку куркулів а також погіршення матеріального становища бідноти на початку 900 – років в наслідок промислової кризи і піднесення революційної боротьби міського пролетаріату викликало заворушення на селі в роки першої народної революції в Росії в 1905 – 1907 рр. В виступах, які мали місце 11- 14 червня 1905 року прийняло участь понад 600 селян волості. Селяни повертали в громадське користування поміщицькі та куркульські сіножаті , ліси, пасовища.

Охорона здоров'я далеко не забезпечувала реальних потреб. Так у 1909 році населення волості обслуговував один фельдшер. Кількість захворювань і смертність були величезні. Дуже мало селян доживало до похилого віку. Особливо велика смертність була серед дітей.

Не тільки злидні і безправ’я , але й неосвіченість гнітила селян. Відкрите в 1855 році народне однокласове училище вміщало не більше 110 учнів. В 1890 році народне училище було перетворене в двохкласне. Однак становище мало змінилося. Понад 750 дітей шкільного віку залишилися поза школою.

В бібліотеці, що була при училищі налічувалося 525 примірників книг переважно релігійного змісту. На все село передплачувалося 15 газет і декілька журналів.

1. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 2362, оп. І , спр.5.
2. Журналы 35 очередного Лебединского уездного собрания за 1900 год., стр.477.
3. Журналы 35 очередного Лебединского уездного собрания за 1899 год., стр.94.

Повернулися немало селян скалічених війною на фронтах першої світової війни. Перші розповідали про боротьбу робітничого класу, а ті , що поверталися після поранення повідомляли про заворушення в армії про виступи на фронт і проти загарбницької імперіалістичної війни. Вони приносили в свідомість селян більшовицьку правду про війну, про необхідність міцного союзу з робітничим класом для спільної боротьби з самодержавством, поміщиками та капіталістами. Це сприяло зростанню класової свідомості на селі. Помітну роботу по поширенню революційних ідей серед селян проводили їхні земляки : П.Л.Бойко, І.І.Лисянський, В.Я.Суховій та інші. Вчорашні бідняки збиралися в хатах С.Долі І.Дятленка,

Читали і обговорювали статті з газет , які поширювали більшовики.

Не поліпшилося життя трудящих села і після лютневої революції 1917 року. Народ не одержав ні землі ні миру. Сільські багатії в кінці березня створили волосний «громадський комітет». Але зміни ,що сталися в суспільному житті в наслідок лютневої революції, сприяли більшому зростанню самосвідомості селян. Не зважаючи на відсутність партійної організації більшовиків на Лебединщині, звалений подвійний опір сил контрреволюції, селяни беруть участь у мітингах і зборах, залучалися до активного політичного життя.

На численних сільських сходах перед селянами села виступали більшовики , що приїздили з Лебедина : М.Н.Демченко, Д.Н.Бур'ян, та інші. Вони роз’яснювали програму більшовиків, викривали зрадницьку тактику есерів.

1. Газета «Будівник комунізму» 10лютого 1963 р.
2. НДАЖР УРСР. Ф. 267. оп. 1, стор. 31. арк..29.
3. Спогади С.М.Клименка ( 1887 -1970), солдата – фронтовика, який повернувся в село Межиріч після поранення, учасника мітингів, сходок.
4. Спогади Т.І.Коломієць, 1895 р. н. , вчителька церковно – приходської школи села Межиріч.

Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді в село надійшла ранком 27 жовтня 1917 року. В селі відбувся багатолюдний мітинг, присвячений обговоренню поточного моменту і питання про передачу влади Радам. Згодом, в листопаді 1917 року був утворений волосний ревком, який в основному проводив пропагандистську роботу по розв’язанню смислу подій, які відбулися в країні.

В село поверталися солдати-фронтовики: І.Г.Хвостенко, І. Й. Лисенко, К.К. Шумило, І.С.Покутній та інші, які включалися в активну революційну роботу. На початку січня 1918 року до складу ревкому був введений і

І.І. Лисянський, який до цього проводив роботу серед робітників Миколаївського цукрового заводу, а тепер очолив активну боротьбу селянської бідноти за соціалістичні перетворення на селі.

Першими кроками ревкому було втілення в життя Ленінського декрету про землю. Створений земельний комітет взяв землю, ліси і води в свої руки і розпочав перегляд наділів, щоб забезпечити землею тих, хто її не мав і кому її не вистачало, повів боротьбу проти самовільного рубання лісу. Це викликало шалений опір куркулів. Вони не визнавали розпорядження ревкому і підбурювали малосвідомих селян виступати проти рішень ревкому, погрожували смертю активістам, усіма способами намагалися перешкодити заготівлі продовольства для Червоної Армії, робітників промислових районів утискували бідноту. Роботу, яку проводили селяни під керівництвом ревкому по будівництву нового життя, було перервано через навали німецьких загарбників. Народ України вступив у Вітчизняну війну. У квітні німці окупували Межиріч, а з ними прийшли гайдамаки Центральної Ради. Німці насаджували старі порядки, жорстоко розправлялись з населенням, яке підтримувало Радянську владу. Окупанти забирали зерно, худобу, продукти.

Волосний ревком пішов у підпілля, сформував партизанський загін, до якого ввійшло близько 30 чоловік. Активно, як підпільники діяли партизани: І.П.Коцар, М.М.Колісниченко, П.Ф.Підопригара, О.С.Ткаля, П.Л.Бойко, К.К.Шумило, І.Й.Лисенко, І.Г.Куданець, М.В.Стахно, Ф.Х.Зимогляд та інші.

1. «Жовтень на Сумщині». Спогади учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. Суми. 1953. стор.73.

Червоні партизани здійснювали активні і успішні вилазки проти петлюрівців та німців. В листопаді 1918 році раптовим нападом на петлюрівську комендатуру у Межирічі було зірвано проведення примусової мобілізації селян в «січовики».

В Межирічі була відновлена Радянська влада. Волосний ревком очолив І.І.Лисянський, другий Партизанський загін по боротьбі з контрреволюцією, який був ревкомом сформований з колишніх партизан-підпільників очолив К.К.Шумило. Волосний ревком, керуючись загальним політичним становищем і тим, що вимагала революція і захист Радянської влади приймає в ці дні ряд важливих рішень: про позбавлення в правах згідно списку куркулів, бувших поліцаїв, жандармів та інших «не трудових елементів» вводиться продрозкладка, поновлюються постанови, прийняті до навали німецьких окупантів на сільських багатіїв накладається контрибуція.

Переборюючи опір куркулів, які в цей час діяли особливо підступно долаючи матеріальні труднощі ревком спрямовує всі зусилля по мобілізації бійців для Червоної Армії, налагоджує роботу шкіл, лікарні.

Група співчуваючих РСДРП (б) наполегливо проводить роботу серед молоді, залучає її до активної роботи, до активної участі у будівництві нового життя. Молодь під керівництвом І.І.Лисянського, Ф.Х.Зимогляда включається в роботу на культурно-освітньому фронті. Влаштовуються антирелігійні диспути, доповіді на теми поточного моменту, молодіжні вечори, концерти, платні вистави. Культармійці, виїжджаючи у сусідні села, виручені гроші передавали ревкомові і використовували їх на поліпшення роботи культурно-освітніх закладів. В селі була відкрита бібліотека і читальня при ній.

1.НДАЖР УРСР. Ф. 257. оп. 1, стор. 31. арк.29.

2. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. І , спр.41, арк..7,8,3.

15 комуністів очолили боротьбу з бандитами , саботажниками , спекулянтами, спрямували відданих революції активістів на подолання засилля куркулів в сільському товаристві.

В боротьбу за зміцнення Радянської влади на селі залучаються середняцькі маси селян.

Мирний перепочинок був недовгим. В серпні 1919 року на територію Лебединщини вдерлися денікінці. Партійна організація одностайно вирішила виступити в складі Лебединського пролетарського полку на боротьбу з білою контрреволюцією. З комуністами пішли боронити Радянську владу партизани –юнаки.

Білогвардійці хазяйнували недовго. 29 листопада 1919 року в село вступив 365 стрілецький полк Червоної армії. На сільській площі відбувся багатолюдний мітинг. В прийнятій резолюції селяни сказали : «З радістю привітаємо вступ Червоної Армії і повернення Радянської влади, влади селян і робітників, влади рідної по духу і плоті. Ми дамо в армію свої кращі молоді сили, а старі удесятиримо для закріплення Радянської влади».

Селяни обрали ревком і волосну Раду. Але й після цього справжнього життя в селі не настало. Населенню Межиріча довелося вступити в двобій з куркулями та анархістами банд Марфенка, Гетьмана, Шевченка та іншими.

12 лютого 1920 року межирічани привітали односельчан, які повернулися в село з частини ХІІ Армії .

Повернулися до села комуністи І.І.Лисянський, І.Й.Лисенко, К.К.Шумило та інші. Вони і очолили трудящих по будівництву нового життя.

З березня 1920 року новий, реорганізований ревком приймає рішення про реквізицію великої рогатої худоби в куркулів, а також в тих господарствах, яків мали 2 і більше голів худоби і забезпечили таким чином виконання наряду продрозкладки на м'ясо. Для проведення в життя земельного закону організовано тимчасову земельну комісію в склад якої ввійшли сільські активісти І.Й Лисенко , Д.К.Семенченко , М.А.Налойко, П.П.Лисенко.

Куркульство тероризувало трудяще селянство, намагалося не допустити розподілу своєї землі і майна. Вони домагалися, щоб продовольчий наряд розкладався в селі порівну.

Разом з махновськими бандами вони вдавалися до терористичних актів проти активістів, радянських працівників. Від їх рук загинув П.П.Лисенко, член волосної і земельної комісії.

1. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.17, арк. 1
2. Там же арк.4,5
3. Там же арк. 34
4. Там же арк. 92,93

На вересень в комнезамі налічувалося 1082 чоловіки. Він надавав допомогу найбіднішим селянським господарствам і сім'ям червоноармійців в проведенні польових робіт, наділяв землею малоземельних і безземельних селян, сприяв налагодженню їх господарств. Так, між ними в 1921році було перерозділено 112 десятин куркульських і церковних земель.

Важливою подією в житті сільської молоді було створення в травні 1920 року комсомольського осередку. Очолив перший осередок батрак – юний партизан І.І. Донченко. Серед перших комсомольців були Володимир Мокрий, Олексій Тягно, Никифор Бабич, Володимир Солоха, Люба Безпала, Настасія Падалка.

Взяті під неослаблений контроль з боку комуністичної парт. ячейки,

комнезаму сільська споживча кооперація та сільське кредитне товариство відігравали важливу роль в розвитку і зміцненні соціалістичних перетворень на селі. При кредитному товаристві існувало радянське господарство, в якому під обробітком було 35 десятин землі. В ньому працювали ті, хто не мав ні тягла, ні сільськогосподарського інвентарю. Комнезам же, згуртовуючи бідноту на боротьбу за відновлення і піднесення рівня сільського господарства, за найдоцільніше використання кожної десятини землі і інвентарю, одночасно проводять велику культурно-виховну роботу.

Тяжка спадщина минулого дісталась тодішнім борцям за щастя трудящих села. Землі орної волості було 5120 десятин, з понад 2000 дворів 900 було без коней, або іншого тягла.

Відкриті 7 початкових шкіл, в яких навчало дітей 19 учителів, охоплювали навчанням лише 680 дітей, тоді як 2622 дітей залишились поза школою. Серед дорослого населення не вміли ні читати, ні писати 48,4 %.

1.Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.18, арк. 266

2. Газета «Серп і молот» 13 квітня 1921 р.

3. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.18, арк. 254

4. Газета «Будівник комунізму» 14 жовтня 1967р.

5. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.18, арк. 254

6. Там же арк.. 256,263

Сільські активісти , об’єднані в багатьох громадських і виробничих організаціях, під керівництвом партосередку самовіддано боролися за проведення вжиття політики партії, були прикладом в творчому дерзанні.

В 1931 році в селі працювало 2 бібліотеки, які мали понад 100 книг, 6 хат –читалень. Плідну роботу проводять комсомольці. Це вони на громадських засадах працюють в бібліотеках , в хатах –читальнях, організовують підписку на газети і журнали. Так, в жовтні 1921 року в селі було підписано 320 екземплярів газет і журналів.

Сільськогосподарське кредитне товариство ( голова правління А.Л.Метейко) збудували паровий млин та шкіряний завод.

Успішно в селі з активною участю бідноти, комсомольців, радянського активу проводилися різноманітні «місячники» та «недільники».

Так, «Продовольчий місячник» в червні –липні 1920 року збігся в часі з початком перерозподілу куркульських земель. Куркулі обнагліли, вчинили замах на життя голови комнезаму І.І.Лисянського . Вночі обстріляли його хату, зробивши понад 100 пострілів. Такі ж спроби терору мали місце пізніше і на інших активістів села.

Партійний, комсомольський осередок, волосний виконком і комнезамож з участю широких мас бідноти і маломіцних середняків під лозунгом «У куркуля хліб забрати!», «Хай живе ера чесної праці» нанесли удар по куркулях. Межиріцька волость виконала продрозкладку.

Під час проведення «Селянської неділі» у вересні 1920 року куркулі знову вчинили замах на І.І.Лисянського. На цей час при переїзді ріки Олешні в нього була кинута граната.

Зірвати проведення заходів, спрямованих на зміцнення союзу робітників і селян не вдалось.

Метал і вугілля для кузень село одержало. Комнезам бід керівництвом партосередку з метою підриву позиції куркулів проводив принципову лінію на класове розшарування на селі.

На І Всеукраїнському з'їзді КНС 22 квітня 1920 року І.І.Лисянський був обраний членом Центрального Комітету КНС.

Коли на з'їзді Д.З Манільський оголосив його лист, в якому розповідалось про роботу комітету незаможніх Межиріцької волості, про беззавітну боротьбу по зміцненню і розвитку соціалістичних перетворень на селі, делегати стоячи громом оплесків вітали скромного героя, одного із рицарів революційного обов’язку.

1. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.18, арк. 255
2. Там же арк.. 279
3. М.И. Куличенко . Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов – ( 1916 -1920) , 1966, стр. 233

На боротьбу з білополяками та врангелівцями Межиріч послав 311 чоловік. Партійний осередок і комнезам дали належну відсіч куркулям, які окопалися в сільському споживчому товаристві. На початку 1920 року при виборах правління куркулі були вигнані, а сама робота була реорганізована і пристосована для задоволення потреб незаможних. Очолив правління член комітету незаможників І.С.Покутній.

В ніч з 12 на 13 листопада бандитам вдалося вчинити криваву розправу над комуністом І.І.Лисянським і його дружиною Агафією. Високо просто неба здійнялася червона заграва : бандити підпалили хату. В огні загинув мужній борець за Радянську владу. Цієї ж ночі загинув начальник міліції комсомолець Володимир Солоха. Бандити зруйнували шкіряний завод .

Наступні роки комнезам, очолюваний С.В.Лисенком, Т.Ф.Сіробабою зміцнюють і розвивають соціалістичні принципи на селі, готують умови для більш безболісного переходу до усуспільнення праці в землеробстві.

В 1923 – 1928 роках в селі створюється і активно розвиваються діяльність кооперативні товариства, садоогородне, скотарське, торфяно –меліоративне, машинотракторне.

Так, як Межиріч був давнім осередком багатьох промислів і ремесел, в ньому засновуються промислові товариства : ковальсько – слюсарно – колісна артіль під назвою «Кустар», артіль шевців , деревообробне. В селі діяв цегельний завод каси взаємодопомоги комнезаму , пізніше перетворений в промислово –кооперативну артіль «ХІІ річчя Жовтня»

Сільська Рада мобілізує кошти для налагодження культурно –освітньої роботи на селі. В 1925 році було побудовано основний корпус восьмирічної школи. В дні святкування 10 –річчя Жовтня відкрито сільський будинок культури, якому присвоєно ім'я Лисянського.

1. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.18, арк. 277
2. Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919 -1920рр.) стор.14 -15.
3. Газета «Серп і молот» 23 травня 1921 р.
4. Сумський облдержархів. Ф. Р .- 60, оп. 2 , спр.18, арк. 277
5. Там же спр. 177, арк.,34
6. Довідник Сумської округи 1928 р. вид. Сумспілки, 1929,стор.240 -241.
7. Газета 2Будівник Комунізму» 14 жовтня 1967 р.

Під керівництвом начальника поштового відділення І.А.Власенко - любителя хорового співу, в будинку культури злагоджено виступав хор, який налічував понад 25 чоловік, а завідуючий сільського будинку культури А.Я.Шарамко керував оркестром народних інструментів в складі 20 чоловік та драматичним гуртком. На сільській сцені ставились популярні п’єси української та російської класики.

Майстерно виконували ролі в різноманітному репертуарі самодіяльного мистецтва в сільському будинку та в червоних кутках К.І.Крамаренко, Т.І.Коломієць, Н.М.Книжник, Г.І.Шовкун, П.Н.Супрун та інші.

В 1925 році вперше впроваджено новий обряд «Зоряни». Вчителі шкіл, комсомольці багато зробили по ліквідації неписемності на селі. Діяло понад 40 гуртків – лікнепів. Ентузіастами по навчанню дорослого населення були вчителі О.Л.Царенко, Т.І.Коломієць, К.Г.Мокрий, О.С.Лисенко, Т.С.Грінько, Г.І.Чумаченко, І.Е.Шкурко та інші.

На 1 січня 1929 року в Межирічі налічувалось 2070 дворів і 10097 мешканців. Селянські двори мали землі орної 5832 десятини та присадибної 401 десятину, худоби на 100 десятин орної землі припадало 173 голови. За неповними даними на території сільської Ради було 1922 коней, 2998 голів великої рогатої худоби, 2467 овець, 2664 свиней, 67 кіз. Працювало 203 чоловіки некооперативних кустарів , а саме : гончарів – 57 чоловік, шевців - 72 чол., кравців – 74 чол., в промислову діяльність по виробництву гончарного посуду залучалися працездатні члени сімей гончарів.

Всього було зайнято в цьому промислі 257 чол., відпрацьовано 2762 людино – тижнів.

1. Довідник Сумської округи 1926 року.стор.128,129,233,239.

2. Мелкая промышленность СССР по данным Всесоюзной переписи 1929г., Вып.111.1932, стор.469.

Створена з представників партійного осередку , сільської Ради, комнезаму та інших громадських організацій ініціативна група по проведенню колективізації розгорнула активну роботу на селі в жовтні 1929 року. Приміщення сільської Ради , де працював партійний осередок, перетворився в справжній бойовий штаб великої роботи.

Молодь під керівництвом комсомольського осередку в день, коли розпочалась масова робота по залученню селян до товариства по спільній обробці землі, величною колоною з партійними лозунгами під розгорнутими прапорами пройшла вулицями Межиріча , сповіщаючи про настання нового, великого переломного періоду в житті села і держави.

Бідняцькі – середняцькі маси дружно вступили до ТСОЗУ. Але і куркулі діяли. Вони вишукували такі пори в свідомості окремих середняків і особливо серед жінок, через які облудно діючи домагалися в окремих випадках бажаних для них результатів.

13 листопада 1929 року в сільському будинку культури ім.. Лисянського опівдні відкрилися перші загальні збори членів товариства СОЗ.

Це були надзвичайно багатолюдні збори. Їх вітати прибули піонери і учні всіх п’яти шкіл села.

Трудове селянство присвоїло своєму товариству ім'я І.І.Лисянського обрало керівний орган. Головою правління обрали збори комуніста П.Ф.Пащенка.

Розгорнулась кипуча робота по підготовці до першої колективної весни. Селяни пристосували окремі хліва під громадські стайні для коней, звозили сільськогосподарський інвентар, готували до посіву зерно. Спорилась робота в колективі. Селяни майже 900 дворів проводили колективно першу весну 1930 року. Але досвід першого року господарювання в умовах слабкої матеріально –технічної бази товариства і недосвідченості кадрів по керівництву великим господарством викликав необхідність зміни форм керівництва організаційного характеру.

В березні 1931 року відбулось розукрупнення ТСОЗу ім. Лисянського. На території сільської Ради було утворено п’ять сільськогосподарських артілей : ім.. Лисянського, ім. Шевченка, ім. Ворошилова, «8 –го березня» та "8 – го січня».

Партійний осередок , правління колгоспів роботу по створенню матеріальної бази колгоспів по підготовці необхідних кадрів.

При сприянні держави створюється сітка різноманітних курсів по підготовці механізаторів, спеціалістів – організаторів низових ланок сільськогосподарського виробництва.

В 1931 році на колгоспних ланах появилися перші трактори.

В числі перших трактористів стали молоді колгоспники М.П.Левченко, Г.М.Шарамко, Ф.М.Дятленко, Г.В.Марченко. Серед них були і дівчата Е.І.Суховій, та Н.М.Зарва. Так, в колгоспі ім.. Шевченка в 1934 -1936 рр. побудовано капітальні господарські та культурно – побутові приміщення .

Серед них три ферми великої рогатої худоби, свинарник, млин, гараж, колгоспний клуб. Колгосп придбав три вантажних автомобілі. Артілі ім.Шевченка та ім.Лисянського домоглися значних успіхів в розвитку зернового господарства, громадського тваринництва. В Межирічі працював селекціонер Д.С.Бондаренко. Корови Межиріцьких господарств заклали фундамент лебединської породи.

В 1939 році на сільськогосподарській виставці в Москві лише з колгоспу

ім. Шевченка експоновано 8 голів великої рогатої худоби. Серед них корова «Нагідка» та плідник «Нурміс» , визнані чемпіонами виставки

М.І.Литвиненко, М.І.Чичина – передові доярки колгоспу відзначені великими срібними медалями Головного виставочного Комітету.

В передвоєнні роки пишно розквітає культурне життя колгоспного села. В 1938 році почала працювати середня школа. На території сільської Ради здійснювався закон про загальне обов’язкове семирічне навчання.

За своєї роботи сільський ім. Лисянського і колгоспний ім. Шевченка клуби були кращими в районі. Як бажаних гостей в них зустрічали трудівники села митців культури театрів Харкова і Сум.

Колгоспи мали бібліотеки. Для дітей дошкільного віку організовувались сезонні дитячі установи. Цікаво організовувала молодь дозвілля в клубах, які мали все необхідне для задоволення потреб, а саме 2 піаніно, 2 оркестри духових інструментів, 2 оркестри струнних інструментів, бутафорію для любителів сценічного мистецтва.

Юнаки та дівчата з захопленням працювали в гуртках художньої самодіяльності. Трудящі села з задоволенням зустрічали на сцені аматорів самодіяльного мистецтва : Я.Калімана, М.Мордовцева, Е.Тернюка, К.Мокрого.

Тяжким випробуванням для межирічна , як і для всього радянського народу стала війна нав’язана німецькими фашистами. Рідко в якій сім’ї не проводжали на фронт батька, сина, чоловіка, брата. Сотні жителів села пішли захищати Батьківщину. На колгоспних полях і фермах залишилися працювати жінки, літні колгоспники, підлітки. Не шкодуючи сил працювали вони. «Усе для фронту – таким був лозунг тих пекельних днів і ночей.

1. Г.А.Кириченко , А.С.Яценко «Лебединська порода великої рогатої худоби»,
2. М.,1953.стор.84.

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна.

В ніч з 9-го на 10 жовтня 1941 року в село Межиріч вдерлися німецько-фашистські окупаційні війська, які вчинили розправу над 21 радянським активістом.

С.Г.Сіробаба загинув на шибениці в с. Улянівка Сумської області.

Вчитель Донченко, партизан громадянської війни І.І. Суховій, активісти колгоспного руху Д.Ф. Крамар, І.Ф.Сіробаба, П.О.Худолій, І.М. Скляренко, П.М. Синиця та інші були розстріляні.

В фашистське рабство було вивезено 253 хлопців та дівчат.

Захищаючи Батьківщину на різних фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло понад 550 межирічан.

Понад 300 відзначені урядовими нагородами. Серед них: В.О.Троян,

П.І. Христич , І.Н.Горішняк,Т.Ф.Приходько, В.Т.Семенченко, К.Ф.Павленко, П.П. Кравченко, А.Г.Лисенко, І.А.Пінчук, О.А. Любимий та багато інших.

Комсомольцю П.В.Парфилу за винятковий героїзм, військову майстерність в боях при прориві оборони німців в січні 1945 року в районі Навського плацдарму в Польщіта наступаючих боях при розгромі Бромберської групировки ворога присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

В.О. Трояна Уряд нагородив орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1 ст. за організацію партизанського руху в Білорусі та в Ленінградській області.

Він ще 1938-1939 р.р. брав участь у збройній боротьбі республіканської Іспанії проти фашизму, а у 1944-1945 роках був учасником опору грецького народу.

2 вересня 1943 року частини 180-ї стрілецької дивізії визволили село Межиріч .

9 травні 1945 року діти шкільного віку скакали на конях верхи по вулицях села сповіщаючи про День Перемоги над фашизмом.

Мрячив весняний дощ, але на мітингу біля сільської ради було людно. На мітингу виступив офіцер-інвалід Великої Вітчизняної війни Петро Іванович Христич.

В 1950-1951р.р. відбулося укрупнення сільгоспартілей. В селі стало 2 колгоспи: "Червона Україна", яка мала 4024 га земельних угідь в т.ч. 2949 га орної землі та колгосп ім. Чапаєва, який з 2862 га угідь мав орної землі 2066га.

В 1970 році колгосп "Червона Україна " мав 44 трактори, 13 комбайнів, 10 вантажних автомобілів, а колгосп ім.Чапаєва мав 40 тракторів, 9 комбайнів, 12 автомобілів.

Шляхом злиття двох господарств в 1972році створено колгосп ім.Чапаєва .

За роки існування колгосп ім. Чапаєва пройшов слідуючи етапи реформування: в 1993 році колгосп ім.Чапаєва реорганізовано в КСП ім.Чапаєва.

В 1997 році КСП ім.Чапаєва реорганізовано в АТЗТ "Межиріч".

В 1999році АТЗТ "Межиріч" реорганізовано в КСП ім.Чапаєва.

В 2000році КСП ім.Чапаєва реорганізовано в СТОВ"Межиріч ".

Після проведення в 1996 році розпаювання землі , всі землі на території сільської ради орендуються. Всього 1164 паї. Середній розмір паю 4,44 га.

В 1962 році в колгоспі ім.Чапаєва було започатковано "КНИГУ ПОЧЕТА ПЕРЕДОВИКІВ", до якої за роки існування було занесено слідуючих працівників колгоспів:

• Литвиненко Меланія Іванівна
• Шумило Федір Іванович
• Сорока Наталія Степанівна
• Парфило Тетяна Григорівна
• Литвиненко Борис Павлович
• Тернюк Еммануїл Дмитрович
• Мартиненко Трохим Михайлович
• Сорока Любов Василівна
• Любива Віра Василівна
• Марченко Григорій Васильович
• Скиба Василь Йосипович
• Чемерис Андрій Іванович
• Левченко Михайло Павлович
• Христич Олександр Сергійович
• Манько Михайло Панасович
• Голомідова Віра Олександрівна
• Легкий Іван Степанович
• Дудник Віра Макарівна
• Тинда Федір Павлович
• Покутня Софія Омелянівна
• Мандич Віра Олександрівна
• Солоха Василь Михайлович
• Папенко Андрій Павлович
• Фрол Катерина Василівна
• Скиба Ганна Іванівна
• Манько Марія Дем"Янівна
• Малюта Іван Петрович
• Горішняк Олексій Іванович
• Коваль Марія Кузьмівна
• Хайлецький Микола Андрійович
• Приходько Галина Григорівна
• Моісєєва Паша Власівна
• Парфило Іван Григорович
• Облапенко Катерина Іванівна
• Суховій Микола Дмитрович
• Піскова Поліна Парфилівна
• Лендич Василь Сергійович
• Анцифорова Надія Михайлівна.

На даний час на території села діє відділення приватного підприємства Підліснівської філії ПрАТ "Райз-Максимко", свинотоварна ферма СТОВ "Промінь", цегельний завод "Авеста Б ", лісництво, відділення зв"язку, відділення ощадбанку, аптека, сільська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, загально-освітня школа 1-111 ступенів, православна церква, будинок Евангілістів.

• Сільський голова
• Секретар
• Головні спеціалісти
• Депутати
• Історична довідка
• Рішення виконкому
  • Виконком 2016
  • 2018 рік
  • Виконком 2017
• Рішення сесій
  • П'яте скликання
  • Шосте скликання
  • Сьоме скликання
• Проекти рішень до 27-ї сесії сьомого скликання
• Поточна діяльність
  • Розпорядження сільського голови
• Проекти рішень до 33 сесії 7 скликання
• Детальний план земельної ділянки для будівництва станції мобільного зв"язку